Реальні історії життя потрапляють на сторінки романів!

На щастя, з дитинства у доросле життя ми беремо не лише, як кажуть, комплекси, але й мріі. Іноді мрії так і лишаються в далекому дитинстві та дорослих спогадах, а іноді ти повертаєшся до них для того, щоб здійснити або, принаймі, спробувати. Так трапилось і зі мною.
Багато з нас пам'ятають радянські часи, дитинство, в якому майже не було яскравих фарб. Ми всі були одягнені однаково, темні кольори светрів, а трішки пізніше оте BOSS. Мені пощастило більше, тому що моя мама вміла гарно в’язати. Светри, сукні, костюми, рейтузи, шапки, шалики та рукавички, навіть домашні капці та, звичайно, шкарпетки. З нитками теж тоді були проблеми. Мама обмінювала по бартеру цукор, яким отримувала зарплатню, на нитки. Пам’ятаю светр увесь у візерунках і буклях. Один такий на всю школу, малиновий!!!
ЇЇ захоплення, звичайно, передалось і мені. Вже з 9 класу я в’язала собі сама.
          Дитинство скінчилось, а любов до теплих, в’язаних речей лишилась назавжди.
В моє життя, років з 12 тому, ввірвалась Італія, яка перевернула моє життя. Любов до традицій, мови, стилю, якості та моди наштовхнула мене на пошуки, от тільки чого, я ще не знала. Мріяла лише про те, щоб працювати тут, в Україні, але щоб з італійцями. Одного разу, подруга, яка жила і працювала в Італії, передала мені якісь гостинці. Все було в паперовому пакеті з надписом та адресою сайту. Довго я поглядала на той пакет і  врешті вирішила ввести в пошук ту назву. Все! Це було кохання з першого погляду. В’язані речі. Пастельні кольори, якась ніжність, яку я раніше навіть не бачила, але вона відчувалась через екран монітору. Все дуже лаконічно, вишукано, камерно – речей зовсім небагато, але мені хотілось кожну. В описі до моделі я бачила одне лише зрозуміле мені слово cashmere - це кашемір, але я ніколи не носила його і зрозуміла, що це щось неймовірне, тим більше, враховуючи ціну. Я захворіла. Просто захворіла тим сайтом, кашеміром, бажанням його придбати, не дивлячись на те, що потрібно було витратити всю свою заробітну плату та ще й напрягти подругу, яка б купила та передала мою мрію в Україну. Саме тоді вже й зародились в моїй голові думки, а чи не зробити мені спробу відкрити щось подібне в нас, в Україні?
Я загорілась! Вчила мову, читала про Італію, шукала щось, ще сама не знала що. Спочатку знайшла знайомих українців, з якими потоваришувалась та розповіла про свої плани. Я писала сотні листів італійською мовою на якісь сайти, що були якимось чином пов’язані з тим словом cashmere. Час йшов, минали роки, а мрія мене не полишала. І тут, одного дня я відкриваю пошту і не вірячи своїм очам читаю оте доленосне : «Buongiorno signora Elena!»
       Це був 2016 рік. Я загорілась так, що вже мене ніхто не зупиняв. Перші зразки шаликів я показала своїй подрузі та розповіла про ідею. Вона просто очманіла від того кашеміру і, звичайно підтримала мою ідею. Перші 10 светриків я продала за тиждень через свій примітивній, власноруч зліплений за 3 дні сайт. Доставку клієнтам робив мій чоловік. Сотні дзвінків з бажаннями придбати кашемір розправили мої крила і так з’явився Elcashmere.
Ніщо ні звідки не береться і нікуди не зникає.
Мрієш -роби! Важко, незрозуміло, без досвіду і знань, але ти йдеш -  бо мрія покликала!
За майже 4 роки в мене були злети і падіння, але найголовніше – це моє і те, що мої клієнти щасливі